Ця війна пробудила в українцях дух єдності та супротиву, дух свободи та цінності свого життя.Ми змушені були повернутись до базових потреб життя та цінностей. Не важливо, ким були до повномасштабної війни, важливо ким ти є під час війни…День за днем ми забували як це, створювати щось красиве… але прочитавши першіновини про зґвалтованих дівчат у Бучі та звірства в Ірпіні… ми відчули необхідність витоку енергії від пережитого. В момент здавалось, щоможемо зійти з розуму, це змусило згадати нам, що ми можемо «говорити» своїм ремеслом… фотографією…Так в перервах між волонтерством ми почали «говорити» у своїх кадрах і ставало легше, розум став ясніший і душа не здавалась каменем, апочала ридати… «Ридай, кричи, проживай горе… так сильно, як тільки зможеш. Тобі стане легше »,- говорили ми собі та плакати могли лише колиобробляли кадри… і справді ставало легше.Ми не хочемо нікого змусити плакати… ми хочемо, щоб ви відчули правду.Придумані образи використані на основі ляльки мотанки, що здавна робили наші предки для забави та використовували, як оберіг. Мотанки немають облич. Як і українці зараз… Нами забавляються окупанти… але вони не знають, що ми, українці - обереги своєї держави та демократії.Неможливо знати усіх героїв, що боряться за свободу. Це безлике уособлення кожного українця. Ми всі злились в один потік енергії.Синергія, що утворилась в момент нападу 24.02.2022 о 5:00 ранку і мужньо тримає оборону.Ми присвятили ці кадри усім містам, що підлягають червоним зонам… усім українцям… свободі та правді…